Валерій Чалий

У розповіді про Тарасівський краєзнавчий музей використана робота учениці 8 класу Тарасівської ЗОШ І – ІІІ ст. Троїцького району Луганської області Лифенко Анжеліки Юріївни.

Добрий день! Мене звуть Лифенко Анжеліка, я навчаюсь у 8-ому класі Тарасівської ЗОШ І – ІІІ ступенів Троїцького району Луганської області. Запрошую вас, читачі, до екскурсії по нашому шкільному краєзнавчому музею.

У далекому 1969 році в невеличкій кімнаті у сільському будинку культури під керівництвом вчителя Конюха Івана Кузьмича був обладнаний музей з історії нашого села. Через 17 років  було прийнято рішення про перенесення музею до приміщення школи.

Таким чином, краєзнавчий музей нашої школи почав своє існування в 1986 році на основі матеріалів музею села. Музейну кімнату обладнали спеціалісти з художньо-виробничого комбінату міста Луганська за кошти місцевого колгоспу. До 2008 року музеєм керував вчитель історії Канівець Валентин Іванович. Багато документів для музею було отримано з Харківського архіву археології та Московського архіву стародавніх актів.

Експонати для музею збирали учні школи, учителі, вся громада села, кожного року експозиції поповнюються новими матеріалами.

Розглядаючи матеріали першої експозиції, впевнено можна сказати, що життя на території, де зараз знаходиться моє село, існувало ще в кам’яному віці. На вітринах розміщені скребки, щоколки, камінний молоток, наконечник списа, матеріали для виготовлення кам’яних знарядь праці та зброї.

Неподалік від того місця, де я зараз живу, раніше був невисокий пагорб, під час земляних робіт на якому була розкопана стоянка первісних людей. Предмети знайдені там і складають основу даної експозиції. Ці знахідки є підтвердженням того, що сприятливі кліматичні умови, різноманітний тваринний і рослинний світ зумовили поселення людини у наших краях з давніх часів.

Найбільш цікава подія, про яку мені розказав мій дідусь, сталася весною 1963 року, коли пастухи в урочищі поблизу села знайшли кості скелета дуже великих розмірів. Про знахідку повідомили археологам обласного центра, які встановили, що це скелет мамонта. Основні кості скелета зараз знаходяться в Луганському краєзнавчому музеї. В нашій експозиції можна побачити такі частини як зуб, колінний суглоб, частину бивня мамонта.

На родючих землях краю наші предки вирощували пшеницю, ячмінь та інші зернові культури. Тому в наступній експозиції «Знаряддя праці та предмети вжитку селян» можна побачити ціп, яким молотили пшеницю; ріжень, ним укладали снопи; серпи, граблі, коси, ступи – прилади для збирання та переробки врожаю; ярмо для волів та багато інших давніх речей, розміщена колекція паперових грошей та монет різного часу. 

Дбайливі господарі товкли зерно у ступах, щоб обрушити на кашу, а то і перемелювали його на муку ручними млинками. Для висаджування бобових культур, кукурудзи та буряків використовували ручні сіялки.

Почесне місце в музеї займають роботи сільського майстра по дереву Деруна Дмитра Івановича. Ще з дитинства він почав виготовляти різні речі з дерева: скриньки, ложки, мисники. Цій майстерності хлопець навчався від свого батька та дідуся. Його руками створено макет знарядь праці селян, макет майстерні по виготовленню коліс, макет току, макет млина. Все своє життя Дерун Д.І. мріяв зробити макет сільського Свято-Нікольського храму. Уже в похилому віці здійснив свою мрію.

Ткацтво належить до найбільш поширених видів господарської діяльності та народного мистецтва, яке має багатовікову історію. Про наявність ткацького виробництва у нашому селі можна робити висновки дивлячись на наступні експонати: терницю, прядку, плащаницю, начиння гребінки, веретена, деталі ткацького станка та інше.

Основними прядильними волокнами були вовна, коноплі та льон. В експозиції можна побачити льняні штани для підлітка та дорослого чоловіка, ткані килими з вовни, одяг.

На окремих вітринах розміщені сорочки-вишиванки. В експозиції музею є сорочка, яку вишила Синятник Євгенія Макарівна у 1911 році для свого нареченого. Іншу сорочку вишила Лифенко Анастасія Андріївна у 1920 році собі на видання.

А біля цієї вітрини відвідувачі затримуються надовго. Із матеріалів обласного архіву тут розміщений подвірний перепис населення села Тарасівки станом на 1917 рік, а також вказано господарство кожного селянського двору: земля, коні, корови, вітряки та інше.

Нижче в вітрині розміщені фотографії з домашніх архівів жителів села.

Нам було дуже цікаво дізнатися, що в 1917 році мешканців села було 3920 чоловік, у господарствах селян знаходилося 457 коней, 317 волів, 195 сівалок, 36 молотарок, 113 жаток, 31 вітряк, 5 маслобойок, оброблялося 4560 десятин ораної землі.

Пройшов час. Моє село пережило дві війни, голодомори, багато іншого сталося. Село змінилося – молодь їхала навчатися і не поверталася в рідні місця, люди їхали на роботу в міста Северодонецьк, Лисичанськ. За даними сільської ради в 2008 році в селі проживало 629 чоловік населення.

Мені дуже хочеться, щоб у нашій країні більше уваги приділялося розвитку села, забезпеченню роботою сільського населення. Я сподіваюся побачити відроджене село, в якому і мені знайшлося б заняття по душі.

Про участь наших односельців в революційних подіях 1917 року та громадянській війні розказують матеріали наступної експозиції. На вітринах розміщені перші декрети Радянської влади, списки учасників громадянської війни, перших добровольців Червоної Армії, фотографії, документи, список учасників громадянської війни, похованих в братській могилі села Тарасівки.

Становлення колгоспу в селі та досягнення колгоспників відображене в документах, схемах, фотографіях. У 1934 році на території Тарасівської сільської ради діяло 4 колгоспи, які потім об’єдналися в один колгосп імені Леніна (1959 рік).

В експозиції, присвяченій Великій Вітчизняній війні, зберігаються листи з фронту, похоронки, хлібні картки, посвідчення та бойові нагороди воїнів-односельчан, власні речі солдат. З різних фронтів не повернулися додому 271 житель села Тарасівки. Серед тих, хто не пошкодував свого життя для Перемоги був і мій прадід Лифенко Феофан Семенович.

Історія Тарасівської середньої школи починається з 1967 року, коли була збудована школа. У вітрині знаходяться фотографії першого директора школи Коритного Миколи Івановича, делегата ІІ з’їзду вчителів Дерун Олександри Михайлівни, фотографії вчителів різних років. В наступній вітрині зібрані підручники, якими користувалися учні повоєнних років. В окремій настінній книзі оформлені списки всіх випускних класів нашої школи, починаючи з 1971 року.

Близько 800 випускників вийшло із стін нашої школи. Дехто з них, одержавши педагогічну освіту , повернулися в рідне село і працюють в школі. Серед них Літвінова З.П., Бабльов О.П., Радіонов О.А., Закотя С.В., Закотя М.В.

Щороку в школі проходять зустрічі випускників. З теплотою вони згадують свої шкільні роки, вчителів і обов’язково відвідують музей, залишають свої подарунки. 

В 2003 році учнями школи, під керівництвом учителя літератури Голосної Людмили Іванівни був зібраний матеріал і відкритий куточок присвячений голодомору 1932-1933 років. В експозиції знаходяться спогади тих, хто пережив голодомор, твори учнів, фоторепортаж відкриття в селі пам’ятного знаку «Жертвам голодомору 1932-1933 років», конкурсна робота суспільно-пошукового характеру «Сповідь через роки».

Зараз вже неможливо встановити кількість тих, хто померли від голоду в той страшний рік, довгий час події пов’язані з голодомором замовчувалися. Не можна без сліз читати розповіді про те, як вмирали дорослі і діти. Слід той трагедії залишився в пам’яті людей назавжди.

Наше село багате не тільки майстрами народних промислів, а й митцями слова. У 2006 році була оформлена вітрина «Митці рідного краю». В ній розміщені вірші випускників та учнів школи, жителів села: Краснощока Івана, Галиги Сергія, Кукли Юлії, Голосної Л.І., Андрющенка М.П.  Різна тематика їх творів, та особливу увагу привертають вірші про рідне село, Батьківщину. Свої авторські збірки «Мелодии сердца», «Живу для людей» подарував музею поет Луганщини Бобльов С.М., який народився в нашому селі.